Ні.

Ні, я не знаю, що  робити

Стою над прірвою у житі

Дивлюсь на знищені життя.

Хтось бачить світло, бачить квіти,

А в мене у очах лиш страх.

Волію більше я не жити,

Ніж тліти попелом невдах.

Бо краще кожен раз горіти,

Як фенікс – віддавать життя,

Ніж день у день в пітьмі сидіти

І бути схожим на сміття.

Воно жевріє довго й нудно

І залишає купку брухту,

Яка розсіється в повітрі

І не залишить ні сліда.