Один шлях.

   Якщо ти вкладаєш всю душу в якусь справу, якщо викладаєшся на повну - це, в будь-якому випадку, хтось помітить. Можливо, не одразу. Потрібно багато часу, терпіння і роботи над собою, щоб інші люди перестали думати про себе хоч на хвильку і звернули на тебе увагу. Та й не тільки на тебе, а й на твою роботу, талант. І це вдвічі приємніше. 

   Вискочок не любить ніхто, а знавців своєї справи поважають всі. Про це треба пам'ятати і чітко йти до своєї цілі. А ціль у всіх розумних людей тільки одна - самовдосконалення. Тому, не здаватися - от мій девіз по життю.

   Я втомлена, але щаслива, бо маю ціль. Я не блукаю в темному лісі, а стою на видному місці. А переді мною дорога. І куди вона приведе залежить тільки від моїх рішень. Я не належу світу, а він не належить мені. Ми співіснуємо. Ми одне ціле. І це дуже приємно.

В гайочку дві стежини розійшлись –

Отам, де осінь пізняя блукала…

Одна вела нагору, друга – вниз,

І далі яром темним пробігала…

Страждало серце: вибрати я міг

Одну лише… Одну з тих двох доріг...

Тож другу стежку, зрештою, обрав –

Оту, що ледь виднілась серед трав…

Неходжена, не стоптана ніким

Ховалася за пагорбом сумним…

Якби ходили люди тут частіше –

Вона була б і ширша, і пряміша…

Але обидві листям замело –

І сліду жодного тимчасом я не бачив…

Мене убік від першої вело –

І я пішов… І не жалкую наче…

Але тепер вже пізно жалкувать –

Мені її ніколи не пізнать!

Колись літа мої візьмуть своє –

І я, зітхнувши злегка, пригадаю:

Стежини дві, що розійшлись за гаєм…

І проясниться враз життя моє! –

А що, коли б я першою пішов?

А що, коли б я щастя там знайшов?..

Р. Фрост

Дорослі діти.

Вона біжала зі швидкістю світла. ЇЇ ноги, здавалося, перетворилися на пружинки і підстрибували на висоту баобабів, котрі оточили навколишні місця. Вона біжала не зупиняючись, не бачачи перед собою ні крапельки світла, ані надії на те, що її ноги протримаються ще хоч кілька хвилин. Вже й не думала від чого біжить. В голові промайнула та дивна ніч, яка змінила її реальність назавжди. Погляд великих очей з глибини великої батьківської шафи. А перед тим, вона точно знала, він був під її ліжком, цей погляд! Хіба хто допоможе тепер, коли зрозуміло, що цей світ тільки для неї, це вона його створила. А зараз клаптик з її голови ожив, але вже не в таких радісних фарбах - він гине чомусь.
Дівчина давно вже не згадувала своїх дитячих фантазій. Бо весь її час займав дорослий світ цифр, а в ньому немає місця для мрій. Колись нереалістичні, але такі чарівні фантазії перетворилися на абсолютно зрозумілі дорослі цілі. Треба працювати, треба поспішати, варити борщі, народжувати дітей, заробляти гроші! Гидота... Краще б вона була дитиною завжди. Але ж так не можна: шмальність-відповідальність, правила-мударива...

І от запитання: чи можна врятувати хоч краплинку дитячості в собі? Так, щоб фантазію не треба було стимулювати, в тому числі алкоголем, наркотиками, щоб вона сама працювала на тебе, щоб вона знала твоє серце, твої думки і вміла їх об'єднувати в одне ціле. Оце і є творчість, оце і є мистецтво. Та хіба ми можемо втілити таке в життя? Та ні, у нас повно справ, ми реалісти, нам лінь...

Ми просто боїмося бути тими, ким ми є.

Друга.

Якби ж ви знали, що я відчуваю,

Коли підношу очі догори,

Якби ж ви бачили ті сходинки до раю,

Що стеляться ще з ранньої зорі.

Тоді б я, мабуть, розпачем укрилась,

Два тижні не виходила б з пітьми,

І  кожен день у вічності просила б,

Щоб душі ваші мороком покрив.

Та ж не виніть моє нужденне серце,

Бо всі ми – люди, хочемо життя

Такого, як ні в кого, як уперше

Відкрити книгу власного буття.

Щоб там були і казка, і пригода,

І вічність, щоб зловити мить краси.

Дитинство не скінчилося б ніколи,

У місці, де радієш від журби.    

Перша.

Чому не може бути так,

Що я і ти, що ти і я
Разом, навіки, назавжди,
Сьогодні, вічно - я і ти?

Чому шукаю я в словах,
У буквах, реченнях, листах
Твоє життя, твої думки?
Хоча й хотілось навпаки...

Щоб ти мене шукав в словах,
У віршах, нотах, у піснях,
Щоб кожен час і кожну мить
Не забував - тебе болить!

Болить, бо я ще не твоя,
Бо ти не мій, бо ти - не я.
Бо нам, напевно, не туди
І в різні сторони сліди.

Ти завжди там, де нас нема.
Ти там, де інші, де не я.
Ми в різні сторони життя
І ти не мій, і я не та...