Обіцянка.

«Все. Більше не буду плакати!»

Кажу в який раз собі.

Не буду нікого обманювать

Втираю останні сліди.

Даю обіцянку втриматись

Я вистою в боротьбі.

Ховаю хустинку мокрую

Ми ж мусимо далі йти?

Я близько до серця сприйматиму,

Лиш музики тихий спів.

В долоні закритій триматиму

Всю жалість і увесь біль.

Ні, я не буду боятися –

Це ж зовсім не личить мені.

Дорогу пройду посміхаючись,

Тримаючи факел в руці.

Як Прометей прикована

Була до брехні весь цей час,

Кривавим боєм захоплена

Душа з головою була.

Бажанням і мрією втоплена

Назавжди в болоті надій,

Але ж я вже там, я – доконана!

Немає назад доріг.

Тому, неси мене, повене,

До хати, де сплять страхи,

Де з літа до ліжка прикована

Лежить душа у пітьмі.

Знайду там ключі заховані

Відкрию забуті шляхи,

Звільню місце свіжому подиху

Дам простір крилам своїм.

Дитина.

Маленька дитина

В кутку до півночі

Стояла молилась

Крізь заспані очі.

Їй зорі вклонялись

І тішився місяць

Планети ставали

В півкруг коло вікон

Ставали й дивились,

Як в темнім куточку

Молилась дитина

Крізь заспані очі.

Дві білії ружі

В саду, біля тину

Всю ніч шепотілись

Про тую дитину.

А вітер почув їх

Розмову тужливу

З розгону в віконце

Й у хату прилинув.

Здригнулося віття

В дерев, що поблизу

Та не зупинив шум

Маленьку дитину.

Стояла й молилась

Не бачила світу

Не чула ні вітру,

Ні шуму із вікон...

Лінь.

Треба працювати, інакше ніякий талант не приведе до мети - до успіху. 

Якщо ти думаєш, що отримав щось просто так, то ти помиляєшся. Або ти не отримав те, чого хотів, або ж заплатив за це: працею, грошима, пожертвував щось. Все має свою ціну. Не треба вважати, що життя має бути легким. Тільки той, хто обере складну дорогу, в кінці кінців, отримає нагороду - знайде свій "рай".
***
Лінь чомусь не вважається великим гріхом, хоча вона найбільше заважає. Ми її просто не помічаємо. Лінь знаходить виправдання, хвалить, заспокоює. Вона не любить, коли ти перемагаєш, коли йдеш вперед. Лінь видає себе за давню подругу, а за спиною веде себе гірше за будь-якого ворога.
Чого нам справді треба боятися у сучасному світі комфорту, так це заснути назавжди у купі сміття, не помічаючи світу за вікном, через монітор перед очима...