Марсіанин. Найсмішніші моменти.

Була в кінотеатрі на фільмі "Марсіанин". Правда, перед тим прочитала книжку. На жаль, буду банальною, книга краща) 

Хоча, ефектна картинка, звична для американського кіно, була присутня. Побачити краєвиди Марса, звичайно, варто. Та і загалом фільм дійсно знятий по книжці, майже нічого не змінено, окрім деяких моментів (якого фіга поміняли кінцівку?!). Але, дуже багато гумору, в якому і є вся сіль твору, не використали. Тому картина, як на мене, вийшла сухуватою, навіть нудною місцями. Жарти звучали не природньо і їх було дуже мало.Тому радити йти в кіно на нього не буду. А от книжку прочитати варто. Щоб зацікавити, я виписала і переклала найепічніші моменти з книги, яких НЕ БУЛО у фільмі.

1. Ну, думаю я щось вигадаю. Або помру. В будь-якому випадку є і важливіші питання: я ніяк не змирюся з заміною Крісі на Сінді (в серіалі "Троє і компанія").

2. Вийде багато води, але я буду занадто мертвим, щоб це оцінити.

3. Якщо знайдете обвуглені частини Будинку, знайте: я в чомусь помилився.

4. Запис: 33 марсіанська доба

- Ну, нарешті, все йде як треба! Правду кажучи, все просто чудово. У мене з'явився реальний шанс вижити.

Запис: 37 марсіанська доба.

- Я в повній дупі, я помру!

5. Ви могли подумти, що після того, як я двічі майже себе не вбив, я на цьому зупинюся. Ні!

6. - Як це, Венк? - запитав директор НАСА. - Марк там застряг. Він думає, що він один, що ми його залишили. Як це діє на психіку? Хотів би я знати, про що він зараз думає.
Запис: 61 марсіанська доба
Марк. І як може Аквамен контролювати китів? Вони ж ссавці! Ідіотизм якийсь.

7. Використовуючи передові будівельні технології (скотч) я зліпив із них квадрат.

8. За моїми розрахунками, я в сотні кілометрів від "Марсопроходця". Формально він тепер називається так: "Станція пам'яті Карла Сагана". Але, при всій повазі до Карла, я, дідька лисого, можу назвати апарат як захочу. Я - король Марса!

9. Після налагодження зв'язку між НАСА і Марсом:
- Ніколи не був так схвильований простим "так"... ну, хіба тільки тої ночі після шкільного балу!

10. (це було у фільмі) Прошу слідкувати за мовою: все, що ти друкуєш, в прямому ефірі передається по всьому світу.
Марк: - Дивіться! Пара цицьок! (.Y.)

11. Впевнений, якщо десь з'явиться маленька дірочка, в НАСА пройдуть чотирьохгодинні дебати, після яких вони скажуть мені заліпити її скотчем.
...
Марк. "В ньому явно забилася одна з трубок. Пропоную розібрати регенератор на частини, перевірю всі трубки".
НАСА. (після п'ятигодинних роздумів) "Ні в якому разі! Ти все там зламаєш і загинеш."
Так що я розібрав його на частини.
...
Марк. Регенератор розібрав, знайшов проблему і все виправив.
НАСА. От гад!

12. Я збираюся вигадати нову одиницю виміру. Назвемо 1 кВт*ч/(м.с.) терміном... можна ж як завгодно... хм... Щось я туплю... а ну і фіг з ним! Назву її "пірат-ніндзя".

13. Завтра ввечері я потраплю на нові низи!
Хм. Дайте-но перефразую...
Завтра ввечері я опинюся на самому дні!
Ні, теж не дуже звучить...
Завтра вночі я потраплю в улюблений отвір Джованні Скіапареллі!
Гаразд, гаразд, Марк, досить займатися дрібницями.

14. До речі, на рахунок життєзабезпечення: коли клапани перекрилися, ровер переключився на внутрішні балони. Молодець, мій хороший! На тобі шоколадку.

15. Марк. Чому вони так довго не давали нам спілкуватися?
Йохансен. Психологи боялися особистих конфліктів.
М. Що? Всього лиш через те, що ви викинули мене на Богом забутій планеті без шансів вижити?
Й. Дуже смішно!
...
Йохансен. Коли ми тебе підберемо, я влаштую тобі дику, ніжну, любовну оргію. Готуй своє тіло, пупсик!
Йохансен. Це не я писала! Це все Мартінес! Я всього лиш відійшла на 10 секунд!
Марк. Люди, якби ж ви знали, як я за вами сумую!

16. Це дійсно правда. В космосі ніхто не почує, що ви верещите, як маленьке дівчисько.

17. Після того, як Марка врятували (він зламав декілька ребер і давно не приймав душ).
Ребра болять неймовірно, зір до сих пір не оговтався від дикого прискорення при взльоті. Я дуже голодний, і пройде ще 211 днів, перед тим, як я повернуся на Землю. До всього цього, від мене смердить гірше, ніж від старих спітнілих шкарпеток, на які "сходив" скунс.
Це найкращий день в моєму житті!

18. Після повернення на Землю.
- Ей, я вас знаю!
Якиийсь маленький хлопчик відірвався від мами.
- Ви Марк Уотні! - крикнув він - Ви побували на Марсі!
- Так, побував. І чудом повернувся додому.
-Я знаю! Це було круто! Містер Уотні, а якби ви могли знову потрапити на Марс - наприклад, була б нова програма, і вони б вас попросили... Ви б полетіли?
Уотні сердито подивився на нього.
- Якого дідька? Ти що, зовсім здурів?!

Уес Андерсон

Обожнюю фільм "Готель Гранд Будапешт"! Думаю, що це просто знахідка для художників і дизайнерів. Неймовірно цільна картинка, яку ні з чим більше не переплутаєш. Плюс музика і тонкий гумор - ідеально)

От знайшла ще одну картину того ж самого режисера "Королівство повного місяця". Вона дивна, смішна, акторський склад - просто бомба! Таких фільмів зараз дуже мало. Рідко коли можна впізнати режисера по його фільмах, але це той самий випадок. 

Сам сюжет чого тільки вартий! Це оригінально, непередбачувано і весело) Подивіться, якщо любите гарну "картинку" і якщо дивилися "Готель Гранд Будапешт".

Книжки і дитинство.

Згадай моїх думок пробіли,

Що їх тобі я говорила

У тихій темряві нічній.

Там міст в Макондо загубився

І Санчо Панса в бій пробився

І скрипка з трубкою лежить.

Де Грегор Замза тихо плаче

Вмирать не хоче, а це значить –

Душа моя іще жива!

Том Соєр – мужній і розкутий

І Робінзон іще прикутий

До острова живих надій.

Загублені скарби шукають

І чорну мітку залишають

Пірати – мрійники морські.

Маленький принц троянду поливає

І Пітер Пен мене стрічає

Ми летимо в країну мрій.

Ніколи більше я не вернусь,

Лиш попрощаюсь і повернусь

У світ дорослих потрясінь

Допоки ще живі герої

Пригоди прагне серце моє

Дитинство оживе в душі

Зізнання.

Навіщо нам почуття, в яких ми не можемо зізнатися? 

Люди ж мають якийсь інстинкт самозбереження. І він мав би допомогти нам знаходити тих, хто нам дійсно підходить. Тоді чому ми просто не слухаємо цей інстинкт?

Чому ж буває, що люди подобаються одне одному і не зізнаються? Як два однойменні полюси магнітів, які бояться близькості. Хіба важко просто зізнатися? Але ж нам треба ще подумати про свою самооцінку, почуття... Туфта... Треба щось робити! Хіба самооцінка покращиться, якщо її постійно оберігати? Хіба щось зміниться, якщо ти будеш тихенько страждати у своєму куточку? Хіба ж те, що не вбиває фізично не робить нас сильнішими?

Страх паралізує... Ми не можемо промовити ні слова. Не можемо сказати, написати, показати поведінкою, адже его надзвичайно налякане: а що, якщо мене не полюблять, якщо відмовлять? І що тоді? Та нічого ж не трапиться! Ми не помремо, не захворіємо, ніхто не буде насміхатися - всі і так все розуміють.

Тоді чому ж так важко це зробити? Якісь гальма всередині нас... Адже вони можуть знищити все життя, зруйнувати мрію. Хіба ж самооцінка і почуття важливіші за щастя і мрії?

Вихід там!

Якби я вміла карбувать монети,

Закарбувала б риси я твого лиця.

Не муч мене, чужий поете,

Твій образ буде квіткою мого вінця.

Тих образів, і так, вже забагато -

Я вирву квітку, та без корінця.

І прозвучить уривчасте стакато,

Що зникнеш, ти мені пообіцяй.

Бо серце, я боюся, знов узветься.

Закинеш в воду невід – я вже там,

Як рибина, що через лід ще б’ється

Повірю знов брехливим я словам.

Банальність ситуації. Здаюся…

Не вмію бачити я крізь туман.

Закохані серця б’ються в конвульсіях.

Арбітре! Музику на задній план!

Хай буде шоу, будуть декорації

І глядачів най буде повен зал.

Хай роблять ставки, учать агітації,

Хай здійснять цей останній ритуал.

Там буде бійня, буде деградація,

Хор змінить, вкотре, свій репертуар.

Душа і мозок пройдуть валідацію.

Концерт закритий! Вихід там!

3.08.2015

Всередині.

Щось там, всередині так б'ється!
Не можу зрозуміти, що?
Воно палає вічно в серціІ повертається назад,
Навіть коли немає сили
Немає часу і бажань 
Я знаю точно - воно вічне
І знов повернеться назад 
Дасть витримку і віру в себе 
Дасть те, чого бажала я.
Я знаю - це в мені навічно 
Його не знищить навіть час.
Назвіть як хочете, не знаю..
Душа чи карма, чи астрал- 
Воно завжди отам, навічно
Живе маленьке, як дитя 
Та має силу нескалічну 
І захищає від образ,
Навчає бачить без прикрас 
Всю правду, вічність і всі зорі
Весь всесвіт перед ним в руках. 

Маленьке світло серед поля 
Засліплює й веде до цілі
Я вірю лиш його словам.

Краків вечірній.

   Краків захопив! Після того, як відвідала Прагу, Відень, Будапешт вже не чекала нічого особливого. Але, кожне місто чарує по-своєму. Кожне з них, навіть маленьке, має свою атмосферу. Якісь міста трохи капризні, зарозумілі, як Відень, але при цьому розкішні, через що в них і варто побувати. Прага пропахла старими таємницями, містикою. Карлів міст варто відвідати ввечері, тоді там менше туристів і ти занурюєшся у справжню атмосферу цього казкового місця. Туман, місяць, готичні демони дивляться на тебе із старих споруд - так і в магію повірити можна. Будапештський палац теж краще побачити вночі. 

   Взагалі, я зрозуміла, що до подорожей готуватися не варто. Не треба забивати голову клішованими статтями про міста і країни з інтернету. Це тільки завадить відчути атмосферу місця. Варто знати загальну географію міста, найголовніші пам'ятки і де вони знаходяться. А далі, просто ідіть куди веде серце (але карту краще мати при собі)). Забудьте про банальні тури з гідами. Вони не покажуть вам красу міста, а тільки приховають її. Просто гуляйте, відчуйте себе як вдома, а потім знайдіть тутешній паб, де відпочивають місцяни і окуніться в настрій цього міста, нехай воно вас поглине. Спілкуйтеся з людьми. Фотографуйте не просто так, а намагайтеся зробити цікаві душевні фото. Можливо вас зацікавить не старий собор, який фотографували сотні разів, а незвична вивіска на магазині. Адже вона теж варта уваги, бо такої більше ніде нема і не буде, вона унікальна. А якщо вже робите фото Ейфелевої вежі, чи римського колізею, то хоча б сфотографуйте не так як всі, не так як в інтернеті, а так як вам подобається.

   Щось я відволіклася... Краків! Місто, яке для Польщі значить мабуть більше, ніж Варшава. І коли ти там, то розумієш чому. Краків - це поєднання непоєднуваного, всі жанри тут з'єдналися в одне. І як із цього хаосу різноманітних стилів могли вийти такі композиційно вдалі, вишукані споруди? Тут розумієш, що чистого стилю і бути не може, адже це не так цікаво. Коли хаос так гарно складений докупи, все здається природнім, ніщо не заважає, а здається, що так воно і було з самого початку.
   Краків - це люди. Щирі, прості, відкриті. Тут була легкість, свобода, якась сімейність.. Як вдома. І не хочеться звідси їхати. Хотілося затримати кожен момент, вкласти його як фотокартку в альбом і прокучувати кожен раз, коли стає сумно.

   Отаким здався мені Краків цього разу. Можливо, трохи ідеалістичним, але чому б і ні?) Подорожі - це чудово. Ще важливо з ким ви подорожуєте. Краще це робити або з рідними людьми, які тебе розуміють, або самому. Адже, краще бути одному, ніж з людьми, котрі тебе не розуміють. Тож, подорожуйте! Знаходьте можливості і час, бо це та річ, яка змушує рухатись вперед, дивитися на життя з іншого ракурсу, бачити те, чого не бачать інші.

Прощай.

Прощай, прощай, моя любов!

Не буду більш тебе чекати.

Тримати спогад в голові –

Це все-одно, що помирати

У муках, між чужих людей

І вірити, що може дата,

Яка стоїть в календарі,

Поверне мить важкої втрати.

Прощай навік і назавжди!

Не обернуся я до тебе,

Стоять вже соляні стовпи

Мені Содоми більш не треба.

Ми не повернемось назад

Благай, моли, стій на колінах –

Це все вже буде невпопад

Не підірвусь на твоїх мінах.

Це все вже буде не туди...

Мій погляд дивиться у небо,

А твій плазує по землі

Йому і неба вже не треба.

Забудь навік мої сліди

Моя душа для Вас закрита

Забудь, що ми були на Ти

Для мене книга Ви відкрита…

Ні, Ви не книга, Ви – буклет!

Кілька сторінок неважливих

Ви -  недокінчений сонет

Загублений в моїх вітрилах.

А корабель пливе вперед

І вітер викине на сушу

Оцей скалічений буклет

І вашу заржавілу душу.

 02.04.2015

Обіцянка.

«Все. Більше не буду плакати!»

Кажу в який раз собі.

Не буду нікого обманювать

Втираю останні сліди.

Даю обіцянку втриматись

Я вистою в боротьбі.

Ховаю хустинку мокрую

Ми ж мусимо далі йти?

Я близько до серця сприйматиму,

Лиш музики тихий спів.

В долоні закритій триматиму

Всю жалість і увесь біль.

Ні, я не буду боятися –

Це ж зовсім не личить мені.

Дорогу пройду посміхаючись,

Тримаючи факел в руці.

Як Прометей прикована

Була до брехні весь цей час,

Кривавим боєм захоплена

Душа з головою була.

Бажанням і мрією втоплена

Назавжди в болоті надій,

Але ж я вже там, я – доконана!

Немає назад доріг.

Тому, неси мене, повене,

До хати, де сплять страхи,

Де з літа до ліжка прикована

Лежить душа у пітьмі.

Знайду там ключі заховані

Відкрию забуті шляхи,

Звільню місце свіжому подиху

Дам простір крилам своїм.

Дитина.

Маленька дитина

В кутку до півночі

Стояла молилась

Крізь заспані очі.

Їй зорі вклонялись

І тішився місяць

Планети ставали

В півкруг коло вікон

Ставали й дивились,

Як в темнім куточку

Молилась дитина

Крізь заспані очі.

Дві білії ружі

В саду, біля тину

Всю ніч шепотілись

Про тую дитину.

А вітер почув їх

Розмову тужливу

З розгону в віконце

Й у хату прилинув.

Здригнулося віття

В дерев, що поблизу

Та не зупинив шум

Маленьку дитину.

Стояла й молилась

Не бачила світу

Не чула ні вітру,

Ні шуму із вікон...

Лінь.

Треба працювати, інакше ніякий талант не приведе до мети - до успіху. 

Якщо ти думаєш, що отримав щось просто так, то ти помиляєшся. Або ти не отримав те, чого хотів, або ж заплатив за це: працею, грошима, пожертвував щось. Все має свою ціну. Не треба вважати, що життя має бути легким. Тільки той, хто обере складну дорогу, в кінці кінців, отримає нагороду - знайде свій "рай".
***
Лінь чомусь не вважається великим гріхом, хоча вона найбільше заважає. Ми її просто не помічаємо. Лінь знаходить виправдання, хвалить, заспокоює. Вона не любить, коли ти перемагаєш, коли йдеш вперед. Лінь видає себе за давню подругу, а за спиною веде себе гірше за будь-якого ворога.
Чого нам справді треба боятися у сучасному світі комфорту, так це заснути назавжди у купі сміття, не помічаючи світу за вікном, через монітор перед очима...

Солодка мить.

Солодка мить просвітлення настане

У день, коли відчуєш сьомий піт

Таких моментів у житті є мало,

Коли, здається, серце вже летить.

Коли проміння сонця ніжно палить

І ніби бог зійшов на звук весни

Коли, здається, ніч уже настала,

Але знаходишся так близько до мети.

Тоді, коли до відчаю сім кроків

Підкошуються ноги – страх не спить

Водночас,  близько так до перемоги

І в той же час далеко до весни.

Благаєш небо, вкладуєш старання -

Таланту недостатньо в боротьбі.

Віддаш життя за вічне сподівання,

За те, що мрії збудуться твої.

Біжиш удень й вночі – вже не важливо

Коли, чому, куди і де знайти

Те, що заставить вірити у себе

Те, ради чого народився ти.

Віддайся миті, вір у свої сили

Завжди творцем будь щирим у душі,

Тоді усі старання й сподівання

Відкриють шлях до вічної весни

Почуття

Я так любила, так любила!
Не думала, що можу так.
Я крилами тебе обвила,
А виявилось - все не так.

Це все ілюзією правди
Сповилось наскрізь через нас
Ти так дививсь тоді на мене...
Подумала, що це був знак.

І раз за разом я молила,
Щоб справдився самообман.
Я так любила, так любила!
Не бачила брехливих фраз.

Та ніч мелодією вітру
Відкрила правду серцю враз
І мої крила покорила.
Омана впала - місяць згас.

І вийшло сонце! Зрозуміла,
Що не було ніколи "нас".
Була лиш я і мої крила
А інше вкрив туманом час.

   Дивно, як запахи, звуки, відчуття мають здатність переносити тебе у зовсім інше місце. 
   Сидиш зимою у своїй кімнаті, на вулиці мороз. Читаєш книжку, а в ній - запах літа. Ніжний дотик сонця, легкий вечірній вітерець з привідкритого вікна, крик дітей з вулиці. І ти ніби й знаєш, що все це неправда, адже сидиш тут, зимою, а на вулиці мороз і негода. Але на душі так тепло, ніби літо заглянуло на хвильку, щоб провідати, щоб нагадати про себе.
   Літо... Це те, заради чого варто жити. Осінь - занадто реалістична. Зима - без надії на краще. Весна - це революція, боротьба, пробудження. А літо ховає в собі найкраще - гармонію. Хіба є щось краще, ніж літній дощ, який, після кількох спекотних днів, здається рятуючим. Він ніби змиває спеку з душі, дає вільно дихати, дає надію. І все це в один день! Спочатку жар, як проблема, котра не має рішення. А потім всеочищуюча злива. Таке буває тільки літом.

У плеєрі: Океан Ельзи - Бодегіта.