Імена.

 

Не люблю імен. Чому? Напевно тому, що сама їх погано запам'ятовую.

 Імена... Вони ніякого стосунку до нас самих не мають, адже не ми їх обирали. З самого народження нас приковують до чужого, а іноді приписують до цього свої страхи, мрії, фантазії. 

 Як на мене, краще вже обирати ім'я просто так. Ніби воно з'явилося нізвідки, ніби воно саме знайшло своє місце. Не треба безглуздих пошуків у інтернеті значень імен. Якщо назвати дитину Анджеліна, вона не зобов'язана ставати відомою актрисою, отримувати оскари. Тому, не засмучуйтеся, якщо цього не станеться. Не приурочуйте імена до пам'яті про своїх рідних, дідусів, батьків. На світі і без того багато стереотипів, нащо дитині ще й ваші. 

 Іменами нас ніби заковують в чиєсь чуже тіло. І ти мучишся, намагаєшся вирватися. 

 Імена не розкривають суть людини, а тільки будують її образ в наших головах, і не завжди правдивий образ.

 Звичайно ж, я перебільшую. Ім'я має мати кожен, так вже склалося... Мене моє влаштовує. Не маю нічого проти нього. Я просто намагаюся сказати, що імена нічого не дають, окрім самих імен. Не треба надавати їм особливого значення. Адже ми самі створюємо себе. Нам не потрібен образ - ми вже з народження маємо все, що нам потрібно.

 Просто будьмо собою, без прикрас.

Єдність.

Іноді здається, що ми всі різні. У кожного свої думки, свої цілі, плани, мрії. Але ж по суті, ми одне ціле. Ми всі складаємося з маленьких частинок, з порошинок та атомів. І ці атоми, сплітаючись, утворюють одну цілісну систему, під назвою Всесвіт. Ми просто попіл, але зібраний так тендітно і з любов'ю.
Ми і є Всесвіт. Кожен з нас. І кожна деталь, навіть найменша, має значення. Все не просто так, і ти не просто так. Без тебе зникла б частинка Всесвіту. Ця часточка мізерна, але скільки в ній закладено: думки, цілі, мрії.
Нам здається, що ми все знаємо. Та ми не знаємо нічого. Не знаємо себе, не знаємо цей світ. Ми лиш порох і колись перетворимося у нього назавжди.
І хіба варто вважати, що створіння, котре зліпило нас, котре створило всю цю красу може бути настільки примітивним, щоб просто відправити нас в пекло чи в рай? Хіба ж не має у нього більше фантазії, хіба ж хтось справді думає, що на нього чекають зверху ангели, а знизу чорти? Ця казка, яку розповідають століттями, не дозволяє нам побачити і відчути справжню суть речей. А суть в єдності: з природою, з людьми. Ми завжди були і будемо одним цілим, адже атоми нероздільні. І навіщо всі ці війни, несправедливість, жорстокість? Хіба вони щось змінять?

Коли прийде час, ми всі в одну мить перетворимося в попіл. І це, мабуть, буде найщасливіший день нашого життя. Адже ми ніколи не будемо більш єдині, ніж у цей момент...

Друг.

   Ви вірите в кохання з першого погляду? Я ні, бо знаю, що існує тільки дружба. Дружба, перевірена роками, відстанями, розставаннями. Буває дружба з першого погляду. В це я вірю. Це завжди приємно і неочікувано. Ти просто бачиш незнайому людину. Ти не знаєш її, а вона тебе. Ви не обов'язково одразу знаходите спільну мову, але відчуття, ніби у вас одна душа на двох.
   Шкода, що іноді ми помиляємося. Ідеалізуємо зовсім чужу нам істоту, дофантазовуємо неіснуючі риси характеру, а потім... А потім розчарування. Пустота. Бо ти вже пропустив через себе віру в можливість існування другої частини своєї душі. Ти змушуєш себе відчувати абсолютну відповідність ваших доль. І це не дає тобі спокійно думати і робити свою справу. Це роз'їдає тебе зсередини. Це неприємно, але пережити можна.
   І настає просвітлення. Воно приходить не після першого розчарування. Комусь доведеться багацько помилятися. А комусь взагалі не вистачить волі змиритися з розчаруванням і він все життя проведе з кимось чужим, не розуміючи того, що відбирає не тільки своє, але й чуже щастя. Та якщо все ж таки вистачить духу дійти до кінця, ти ніколи не пошкодуєш, бо "кожен фініш - це по суті старт". 
   Приходить розуміння самотності. Не те, яке проповідує інтернет: я інтроверт, у мене депресія і т.д. Це виправдання... Я й сама іноді їх використовувала, бо це дуже зручно.    Самдостатність - от що отримуєш замість чужої, ідеалізованої тобою людини. Приходить розуміння того, що ти особистість, а не натовп. Ти прийшов і підеш один. Не варто витрачати час на чужі мрії та ідеали. Бути собою - ось що варте боротьби.
   Будьте собі другом, а не ворогом.