Друга.

Якби ж ви знали, що я відчуваю,

Коли підношу очі догори,

Якби ж ви бачили ті сходинки до раю,

Що стеляться ще з ранньої зорі.

Тоді б я, мабуть, розпачем укрилась,

Два тижні не виходила б з пітьми,

І  кожен день у вічності просила б,

Щоб душі ваші мороком покрив.

Та ж не виніть моє нужденне серце,

Бо всі ми – люди, хочемо життя

Такого, як ні в кого, як уперше

Відкрити книгу власного буття.

Щоб там були і казка, і пригода,

І вічність, щоб зловити мить краси.

Дитинство не скінчилося б ніколи,

У місці, де радієш від журби.