Єдність.

Іноді здається, що ми всі різні. У кожного свої думки, свої цілі, плани, мрії. Але ж по суті, ми одне ціле. Ми всі складаємося з маленьких частинок, з порошинок та атомів. І ці атоми, сплітаючись, утворюють одну цілісну систему, під назвою Всесвіт. Ми просто попіл, але зібраний так тендітно і з любов'ю.
Ми і є Всесвіт. Кожен з нас. І кожна деталь, навіть найменша, має значення. Все не просто так, і ти не просто так. Без тебе зникла б частинка Всесвіту. Ця часточка мізерна, але скільки в ній закладено: думки, цілі, мрії.
Нам здається, що ми все знаємо. Та ми не знаємо нічого. Не знаємо себе, не знаємо цей світ. Ми лиш порох і колись перетворимося у нього назавжди.
І хіба варто вважати, що створіння, котре зліпило нас, котре створило всю цю красу може бути настільки примітивним, щоб просто відправити нас в пекло чи в рай? Хіба ж не має у нього більше фантазії, хіба ж хтось справді думає, що на нього чекають зверху ангели, а знизу чорти? Ця казка, яку розповідають століттями, не дозволяє нам побачити і відчути справжню суть речей. А суть в єдності: з природою, з людьми. Ми завжди були і будемо одним цілим, адже атоми нероздільні. І навіщо всі ці війни, несправедливість, жорстокість? Хіба вони щось змінять?

Коли прийде час, ми всі в одну мить перетворимося в попіл. І це, мабуть, буде найщасливіший день нашого життя. Адже ми ніколи не будемо більш єдині, ніж у цей момент...