Обіцянка.

«Все. Більше не буду плакати!»

Кажу в який раз собі.

Не буду нікого обманювать

Втираю останні сліди.

Даю обіцянку втриматись

Я вистою в боротьбі.

Ховаю хустинку мокрую

Ми ж мусимо далі йти?

Я близько до серця сприйматиму,

Лиш музики тихий спів.

В долоні закритій триматиму

Всю жалість і увесь біль.

Ні, я не буду боятися –

Це ж зовсім не личить мені.

Дорогу пройду посміхаючись,

Тримаючи факел в руці.

Як Прометей прикована

Була до брехні весь цей час,

Кривавим боєм захоплена

Душа з головою була.

Бажанням і мрією втоплена

Назавжди в болоті надій,

Але ж я вже там, я – доконана!

Немає назад доріг.

Тому, неси мене, повене,

До хати, де сплять страхи,

Де з літа до ліжка прикована

Лежить душа у пітьмі.

Знайду там ключі заховані

Відкрию забуті шляхи,

Звільню місце свіжому подиху

Дам простір крилам своїм.