Один шлях.

   Якщо ти вкладаєш всю душу в якусь справу, якщо викладаєшся на повну - це, в будь-якому випадку, хтось помітить. Можливо, не одразу. Потрібно багато часу, терпіння і роботи над собою, щоб інші люди перестали думати про себе хоч на хвильку і звернули на тебе увагу. Та й не тільки на тебе, а й на твою роботу, талант. І це вдвічі приємніше. 

   Вискочок не любить ніхто, а знавців своєї справи поважають всі. Про це треба пам'ятати і чітко йти до своєї цілі. А ціль у всіх розумних людей тільки одна - самовдосконалення. Тому, не здаватися - от мій девіз по життю.

   Я втомлена, але щаслива, бо маю ціль. Я не блукаю в темному лісі, а стою на видному місці. А переді мною дорога. І куди вона приведе залежить тільки від моїх рішень. Я не належу світу, а він не належить мені. Ми співіснуємо. Ми одне ціле. І це дуже приємно.

В гайочку дві стежини розійшлись –

Отам, де осінь пізняя блукала…

Одна вела нагору, друга – вниз,

І далі яром темним пробігала…

Страждало серце: вибрати я міг

Одну лише… Одну з тих двох доріг...

Тож другу стежку, зрештою, обрав –

Оту, що ледь виднілась серед трав…

Неходжена, не стоптана ніким

Ховалася за пагорбом сумним…

Якби ходили люди тут частіше –

Вона була б і ширша, і пряміша…

Але обидві листям замело –

І сліду жодного тимчасом я не бачив…

Мене убік від першої вело –

І я пішов… І не жалкую наче…

Але тепер вже пізно жалкувать –

Мені її ніколи не пізнать!

Колись літа мої візьмуть своє –

І я, зітхнувши злегка, пригадаю:

Стежини дві, що розійшлись за гаєм…

І проясниться враз життя моє! –

А що, коли б я першою пішов?

А що, коли б я щастя там знайшов?..

Р. Фрост